Приватизація 2016-2017: переглянути стосунки з азіатськими тиграми

Приватизація 2016-2017: переглянути стосунки з азіатськими тиграми

     Свої зусилля нам потрібно направляти не лише на країни Європейського Союзу, а і на Східну Азію, передусім, на Китай. Чому? Як відомо, Україну Бог не обділив ні родючою землею, ні численними корисними копалинами, ні унікальним геополітичним положенням.

     Проте партнерам і конкурентам потрібно постійно давати наші стратегічні месиджі руху України вперед. Іншими словами, вибудовувати ділові стосунки на більше довгостроковій основі не лише з ЄС, а і з Китаєм, Японією, Південною Кореєю та іншими азіатськими країнами. Це для нас нові і одночасно потужні фінансові сили для прямих іноземних інвестицій в українську економіку. І вони у свою чергу теж хочуть зайняти своє гідне місце в структурі економіки такої територіально великої європейської держави, як Україна.

     Тому з нашого боку потрібні енергійніші зусилля із залучення міжнародних інвесторів. Особливо останнім часом, коли Кабмін Володимира Гройсмана оголосив про початок масштабної приватизації 2016-2017 років. І тепер у нас в Україні досить голосів у верхніх ешелонах влади для того, що переглядати стосунки з азіатським країнами в принципі. Хоча, справедливості ради потрібно визнати, цей конструктивний рух тільки починається.

     Та все ж, що робити, щоб в процесі приватизації другий раз тими ж граблями не ударило по рядових українцях? Чи можна сприймати виклики нашої великої кризи, як стимули для порятунку української економіки? Правда, на жаль, поки немає грошей ні для підтримки «точок» зростання в реальному секторі економіки, ні для зростання споживчого попиту. Коли і за яких обставин ми в Україні побачимо нові потоки грошей іноземних стратегічних інвесторів?

     Із цього приводу нещодавно мій колега гаряче мені говорив: "Яка різниця кому належить завод, що стоїть на території України і де працюють наші з вами співвітчизники. Головне - вони отримують зарплати і годують свої сім'ї". Насправді, сьогодні у нас надія лише на прихід міжнародного капіталу, оскільки наша банківська система не може надати для реального сектора економіки довгострокові інвестиційні ресурси. Це, по-перше. А, по-друге, для модернізації державних підприємств також немає фондування.

     Судіть самі. Враховуючи низьку рентабельність нашої промисловості і високі ризики, навіть такі маловірогідні в нинішніх умовах довгі кредити під 10% річних - це все одно надзвичайно високий і невиправданий ризик для модернізації виробництв. Так, за десять років під 10% річних - це фактично будуються два заводи: одне підприємство зводиться для себе, а друге віддається банку за відсотки і тіло кредиту. Таким чином, про модернізацію і мову не може йти, якщо залучаються такі дорогі позикові кошти. А де брати власні? Ось ключове питання!

     Отже, де брати власні інвестиції для державних підприємств? Безумовно, є декілька джерел. Але, передусім, це іноземні інвестиції, переважно прямі і з сучасними технологіями. І тут важливо активно і цілеспрямовано працювати, зокрема, з азіатськими суверенними фондами і їх фондами прямих інвестицій. Проте, за останні років п'ятнадцять нашої бездіяльності ми прийшли до такої межі, коли подальший розвиток нашої промисловості без міжнародних інвестицій просто неможливий.

     А що таке прямі іноземні інвестиції? Це запрошення українською владою до участі в капіталі наших держпідприємств. Тому Кабінет Міністрів Володимира Гройсмана і розпочав з серпня поточного року процес масштабної приватизації 2016-2017. Але тепер потрібна щоденна копітка робота з міжнародними інвесторами. Поки ж лише тріскотні багато, а реальних справ щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні мало. І потрібно постійно пам'ятати, що будь-які амбітні плани масштабної приватизації не можуть обійтися без довгих інвестиційних грошей, без сучасних технологій і без прагматичних інвестиційних ідей.

 Олександр ГОНЧАРОВ,

Керівник сайту http://privatization.in.ua/,

Директор Інституту розвитку економіки України

arrow_back
UA
  • RU
close
visibility
share
close